Тарас В’язовченко: Ірпінь. Точка повернення

11 березня 2023 року. Відчуття, що обов’язково треба сьогодні потрапити в Ірпінь. Влад Самойленко знайомить з командою – Костянтином Бакуемський, Андрієм Півнем, Антоном Сененком. Ми начебто до цього були знайомі, коли хлопці привозили в Ірпінь допомогу і їхали 5 березня на евакуацію, але то було до окупації, наче в іншому житті.

Разом з хлопцями вирушаємо на Романівку. Мав до цього зв’язок з Сашкіними батьками, живі… Просив тримати рацію включеною.

Маю намір дістатися до Парку “Правика”. Пішки – хвилин 40, прикидую маршрут: пішки до Ірпінської Біблійної Церкви, там є укриття, далі за обставинами. Дійшов до Церкви, там хлопці на бусі з написом “200” збираються в місто, прошу щоб підвезли, погоджуються і залізаю в багажне відділеня… на підлозі кров, сліди ще чогось… Доїхали до перехрестя з Садовою. Вийшов і прямую в бік дома. Намагаюся викликати по рації… Тиша. Ключ лише від хвиртки збоку школи, обхожу, відкриваю і захожу…

Живі!!!

В будинку холодно (опалення не працює, газу вже тиждень немає). Вмовляю їхати, без бабусі відмовляються, питаю мож є хтось із сусідів, хоче. Виявляється Ольга Колесніченко з мамою. Прямуємо до “будинку Карабутів”, проходлимо повз “скверу Їжачок” (там було тіло чоловіка, який загигув від прильйота міни), все чисто, будинки, крім “Нових Метрів” біль-меньш цілі. По дорозі зупиняю машину Поліції, прошу хлопців за 10 хвилин під’їхати до Карабутів. Оля з мамою швидко збираються і їх забирають хлопці на Романівку.

Повертаємося додому, питаю бабусю: може хоча б в Київ поїдете, там опалення є… На диво всім вона відразу погоджується. Всі збираються, сідаємо в автівку, Олег Лазурский і я, їх відвожу на Романівку. Поки на мосту спілкуюсь з хлопцями, батьки вже сідають в волонтерський бус і їх вивозять на Київ.

Сам прямую в зворотній бік і маю намір навідатися в наш гуманітарний штаб на Терасі до Люди. Всі живі, всі тримаються. По дорозі роблю знімки будинку Дениса Тимошенка з прильойтом на верхньому поверсі. Та забираю ще когось з людей…