Мазепа: Зрада поляків, прокльон росіян, слава Європи.

Іван Мазепа: портрет доби та велич особистості

Типовий шлях молодого шляхтича

Іван Мазепа, народжений, як наполягає історик Тетяна Таїрова-Яковлєва, у січні 1640 року, мав типову для свого часу долю. Вихований у патріотичній родині, де батько Адам-Стефан Мазепа був соратником Богдана Хмельницького, а пізніше долучився до Івана Виговського, ініціатора Гадяцьких угод, юний Мазепа зростав в атмосфері відповідальності за долю України. Ці угоди передбачали перетворення Речі Посполитої на конфедерацію трьох держав, де Україна мала б статус окремого суб’єкта – Великого князівства Руського. Незважаючи на те, що ці плани не були реалізовані, ідея сильної та незалежної України глибоко вкоренилася в свідомості молодого шляхтича.

Родина Мазеп була невелика: батьки, сам Іван та його сестра Олександра (Олеся). Після смерті чоловіка мати Марина присвятила себе чернечому життю, ставши ігуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря, і, за свідченнями істориків, була для сина мудрою порадницею. Мазепа також опікувався дітьми племінниці. “Якщо і не кожний молодий шляхтич проживав саме таке життя, як Мазепа, то кожен про нього мріяв. Це був типовий шлях для тодішньої молоді”, – зазначає Таїрова-Яковлєва.

Освіта Мазепи була блискучою. Навчаючись у Києво-Могилянському колегіумі, він опанував латину, поетику, риторику, досконало володів італійською, німецькою, французькою, польською, російською та татарською мовами. Він також мав знання з військової справи, фехтування та верхової їзди. Багато подорожував, знайомився з життям інших народів, що, безумовно, вплинуло на його світогляд. Історик вважає, що пам’ятник Мазепі мав би зображати його в розквіті сил, 50-річного гетьмана, сповненого великих планів, а не літню людину, яка багато переосмислила.

Друзі, вороги та титани думки

Серед людей, які мали найбільший вплив на Івана Мазепу, Тетяна Таїрова-Яковлєва виділяє декілька ключових фігур. Перш за все, це гетьман Іван Виговський, чия рішучість розірвати зв’язки з Росією та зробити ставку на Річ Посполиту справила неабияке враження на молодого Мазепу.

Другою важливою групою були численні наставники Мазепи з Києво-Могилянського колегіуму, серед яких особливо виділяється архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Лазар Баранович, який керував колегіумом у 1650-х роках. Він не лише навчав, а й скеровував талановитого учня.

Третьою фігурою, що залишила слід в житті Мазепи, була Марія Луїза Гонзага Неверська, королева Речі Посполитої. Незважаючи на значну різницю у віці, між ними склалися дружні, близькі стосунки, подібні до тих, що були в Мазепи з королем Яном Казимиром. Саме завдяки батькові, який мріяв про велику кар’єру для сина, Мазепа потрапив на придворну службу до польського можновладця, де, за свідченням історика, виявив себе як надзвичайно чарівна людина, здобувши прихильність багатьох.

Мазепа був тісно пов’язаний з Польщею, провівши там майже дев’ять років. Цей період життя, безумовно, сприяв формуванню його як людини європейської культури. Його знали і в Священній Римській імперії, і у Франції, і в Голландії. Мазепа – це унікальне явище, адже жодного іншого українського політичного діяча не знає світ так широко. Його постать надихала Джорджа Байрона, Віктора Гюго, Юліуша Словацького, Ференца Ліста, Петра Чайковського, які присвячували йому свої твори. Енциклопедичні дані свідчать про безліч гравюр, картин, музичних та літературних творів, присвячених Мазепі, що підтверджує його європейську впізнаваність.

Міф про великого зрадника: розвінчання історичних стереотипів

Після Польщі Мазепа служив у гетьмана Петра Дорошенка, який, за свідченням історика Самійла Величка, цінував “метикуватого” юнака й доручав йому дипломатичні місії. Дорошенко, який прагнув об’єднати Україну та покласти край іноземному пануванню, є четвертою людиною, що мала значний вплив на Мазепу.

Проте, радянська та російська історіографія створила міф про Мазепу як вічного зрадника, який нібито зрадив Яна Казимира, Петра Дорошенка, а потім і царя Петра І. Ця версія, наголошує Таїрова-Яковлєва, абсолютно не відповідає дійсності. Так, у 1674 році Дорошенко направив Мазепу до османів, але дорогою той потрапив у полон до запорожців Івана Сірка. Сірко не дав убити Мазепу, і незабаром той вже працював на гетьмана Івана Самойловича, якому служив майже 15 років, впливаючи на його політику.

Міф про зраду Петра Дорошенка розвінчується тим, що полонений Мазепа не міг зрадити гетьмана, який добровільно зрікся булави. Річ Посполита, навпаки, певною мірою зрадила Мазепу, винісши йому смертний вирок, що змусило його шукати порятунку у гетьмана Дорошенка.

П’ятою впливовою постаттю в житті Мазепи історик називає Василя Голіцина, московського боярина, який, разом з Самойловичем, здійснив невдалий похід на Кримське ханство. Провал походу був використаний Голіциним для усунення Самойловича, а гетьманська булава дісталася Іванові Мазепі, не без підтримки Голіцина. Це сталося у 1687 році, коли Мазепі виповнилося 47 років.

Гетьман України – будівничий та реформатор

Ставши гетьманом, Мазепа певний час підтримував стосунки з Голіциним, а згодом – з царем Петром І. Він прагнув розбудовувати Українську державу, як він її бачив. Як ревний православний християнин, він побудував близько 350 церков у стилі українського бароко, а ще 80 відреставрував чи перебудував. Особливу увагу Мазепа приділяв розбудові Києво-Печерської лаври та підтримці Києво-Могилянського колегіуму, який за його правління отримав статус академії.

Таїрова-Яковлєва підкреслює щедру натуру Мазепи, його меценатство у сфері культури, науки, музики. Він підтримував митрополита Дмитра Туптала, купуючи йому рідкісні книги для написання “Житій святих”. Мазепа також мав яскравий підприємницький талант, розширюючи торговельні відносини з сусідніми державами та підтримуючи розвиток української промисловості, про що свідчать 14 універсалів, що стосувалися землевідведень під рудні, селітряні заводи та ковальські цехи. “Мазепа був державником”, – підсумовує історик.

У той же час, стосунки Мазепи з Петром І залишалися на рівні васала і сюзерена. У 1699 році Петро І та польський король Август ІІ уклали союз проти Швеції, поділивши майбутні завоювання. Північна війна, що розпочалася у 1700 році, змусила Мазепу надсилати козацьку допомогу Августу ІІ, за що король нагородив гетьмана орденом Білого Орла.

У 1704 році, коли Карл ХІІ розгромив польську армію, за сприяння шведського короля королем Польщі став Станіслав Лєщинський. Того ж року Мазепа возз’єднав Лівобережну та Правобережну Україну, приєднавши Правобережжя до своїх володінь. Це був пік відносин між Мазепою та Петром І, але згодом московський цар став вимагати від українського гетьмана більше, ніж той був готовий надати. Особливо гострою стала ситуація, коли Петро І підписав указ про приєднання Києва та інших черкаських міст до відомства білгородського розряду, що означало частину Гетьманщини під московське управління.

Відповідаючи на питання про найбільшу політичну помилку Мазепи, чи не була нею сама зв’язка з Москвою, історик зазначає, що ілюзія можливості вплинути на Московську державу була поширена серед багатьох українських діячів. Проте, ця спроба реформувати Москву зазнала фіаско.

Шерше ля фам: любов, політика та зрада

У 1706 році Мазепа познайомився з княгинею Ганною Дольською, яка через політичний флірт намагалася спокусити гетьмана перейти на бік Карла ХІІ та Станіслава Лєщинського. Мазепа таємно листувався з Лєщинським, а 30 жовтня 1708 року уклав угоду зі шведським королем про спільні військові дії проти Петра І.

Про ці переговори дізнався Петро І. Війська царя знищили гетьманську столицю Батурин, стратили тисячі мирних жителів. Імператор ініціював накладення анафеми на Мазепу, а сам гетьман увійшов до російських підручників історії як зрадник.

Коли з’ясувалося, що Мазепа обрав шлях боротьби проти Петра І, історик зазначає, що це могло бути найбільшою політичною помилкою гетьмана. Важливо відзначити, що саме Василь Кочубей, батько хрещениці Мазепи Мотрі, виказав гетьмана Петру І. Цар спочатку не повірив Кочубею і виказав його Мазепі, який стратив кума. Згодом Петро зрозумів, що Мазепа дійсно змінив політичну сторону.

Історія кохання 65-річного гетьмана та юної Мотрі – це ще одна складна сторінка його життя. Мазепа, який мав лише племінника, що загинув, Івана Обидовського, як потенційного спадкоємця, прагнув мати власну родину. Його стосунки з Мотрею, що почалися через два роки після смерті його дружини, були його останньою надією на продовження роду. Хоча шлюб з хрещеницею був заборонений, Мазепа клопотав про церковний дозвіл. Батьки Мотрі, однак, були проти цього союзу, прагнучи влади.

“Мазепа подобався жінкам. Він умів залицятися. Робив добрі подарунки, писав красиві листи й вірші, співав. Словом, умів подобатися”, – свідчить Таїрова-Яковлєва. Попри це, гетьман помер самотній і на чужині 22 вересня 1709 року.

На думку історика, Мазепа заслуговує на пам’ятник у центрі Києва. Він є тією постаттю, яка здатна об’єднати різні регіони України, адже народився під Білою Церквою, багато років прожив у Києві, а потім на Волині. Крім того, Мазепа єднає Україну та Європу, що має значну роль. Можливо, саме заповіт гетьмана, який нині виконують Збройні Сили України, стане тим написом на новому монументі, який увіковічить його подвиг: “Нуте врагов, нуте бити!”