83-й Венеціанський кінофест: гендер, космос, Маск, Росія, Україна.

Венеційський кінофестиваль: “Невідома жінка” тріумфує, але дискусії не вщухають

Цьогорічний Венеційський кінофестиваль відзначився як гучними перемогами, так і гарячими дискусіями. Головний приз, “Золотого лева”, здобув фільм “Woman Unknown” данської режисерки Маї ель-Тукі. Стрічка, що розповідає про молодих жінок, які пережили окупацію Данії під час Другої світової війни, викликала неоднозначну реакцію. З одного боку, її відзначили за майстерність виконання та сильний акторський склад, зокрема, Кубок Вольпі за найкращу жіночу роль отримала Матильда Арсель. З іншого – деякі критики вважають “Золотого лева” для фільму, знятого жінкою, радше символічним жестом, покликаним підкреслити гендерну рівність у кінематографі, ніж виключно художньою оцінкою.

Гран-прі для корейського кінокласика та критика системи

Натомість, Гран-прі журі, “Срібного лева”, здобув “Можливе кохання” Лі Чхан-дона, 72-річного південнокорейського режисера. Фільм, що досліджує тему людської гідності та корпоративної жорстокості через історію подружжя, яке стикається з наслідками скорочень на виробництві, був високо оцінений за іронічний погляд на суспільство. Успіх корейського кіно на Венеційському фестивалі вже став традицією, демонструючи його незмінну актуальність та здатність знаходити відгук у міжнародної публіки.

Від кіно про корпоративні виклики до екзистенційних подорожей

Ще однією стрічкою, що підняла тему людської взаємодії в умовах сучасної системи, став “Хороший маленький солдат” Стефана Брізе. Фільм, відзначений нагородою за найкращий сценарій, досліджує дилему керівника кадрової служби, яка змушена балансувати між вимогами компанії та добробутом співробітників.

Серед американських представників особливу увагу привернув “Primetime” Ленса Оппенгайма, естетично вишукана стрічка про темні сторони американського телебачення. Хоча фільм не здобув нагород, він виділився харизматичною грою Роберта Паттінсона та оригінальним режисерським підходом.

“Wild Horse Nine” Мартіна Макдони, що приніс Джону Малковичу нагороду за найкращу чоловічу роль, пропонує захопливу екзистенційну подорож двоє агентів ЦРУ напередодні чилійського перевороту 1973 року. Фільм, попри комедійну складову, порушує глибокі питання про тоталітаризм та свободу.

“ДАУ”: приз за режисуру, що викликав обурення

Найбільш суперечливим рішенням журі стало присудження призу за найкращу режисуру Іллі Хржановському за фільм “ДАУ”. Критики відзначають, що стрічка, яка викликала шквал критики через свою проблематичну тематику та скандальні прем’єрні покази, не заслуговувала на високу відзнаку. Цей випадок ще раз підкреслив, що кінематограф, як і будь-яке мистецтво, здатен викликати як захоплення, так і глибоке несприйняття.

Документальне кіно: від розслідувань до етичних дилем

Цьогорічний Венеційський кінофестиваль також підкреслив зростаючу роль документального кіно. Фільм “NAZA” Юваля Абрагама та Рахелі Шор, що отримав “Спеціальний приз журі”, став справжньою бомбою. Стрічка, що розкриває деталі ізраїльських військових операцій у Газі, викликала бурхливу реакцію в Ізраїлі та за його межами, загостривши дискусію про війну, відповідальність та етичні межі.

“Musk” Алекса Ґібні, 225-хвилинний документальний епос про Ілона Маска, перетворився з абсурдної комедії на горор, аналізуючи вплив мільярдера на сучасний світ. Фільми Лори Пойтрас “They’re Here” та Барбари Коппл “Union Town” продемонстрували гострий погляд на проблеми сучасної Америки, від свавілля імміграційних служб до боротьби за трудові права.

“Letters From the Silenced Country” Андрія Куціли, що здобув “Golden Globes Impact Award”, став потужним свідченням боротьби за свободу в Білорусі. Фільм, створений в умовах вимушеної еміграції, нагадує про те, як легко забуваються ті, хто бореться за краще майбутнє.

Українська присутність: від іммерсивних інсталяцій до глибоких роздумів

Хоча українського кіно не було представлено в основному конкурсі, українські митці залишили свій слід на фестивалі. Софія Булгакова представила інсталяцію “Спомини” в престижній програмі Venice Immersive, а фільм Павла Шпегуна “Тиша” здобув відзнаку в секції Orizzonti Shorts.

Особливу увагу привернув повнометражний дебют Микити Гібаленка “Камуфляж”, який, на жаль, залишився без нагород. Стрічка, що досліджує українську чоловічу ідентичність у контексті війни та еміграції, вразила своєю атмосферністю та глибоким психологізмом. Це кіно, що висвітлює внутрішні суперечності та пошук себе в непрості часи, гідне широкого визнання. Відсутність українського кіно в головних секціях та обмежена присутність українських медійників на фестивалі залишають питання щодо ефективності просування української кінокультури на міжнародній арені.