Булгаков, Сікорський, Вернадський: Деколонізація на різних орбітах

Переосмислення минулого: Булгаков, Сікорський та Вернадський у контексті сучасної України

Дискусія навколо спадщини видатних постатей, пов’язаних з Україною, набуває нового виміру в часи декомунізації та дерусифікації. Питання про те, кого вшановувати, а кого — ні, стає дедалі актуальнішим, адже воно стосується формування національної пам’яті та ідентичності.

Питання ідентичності та спадщини

Михайло Булгаков, автор, чий зв’язок з Києвом очевидний, викликає суперечливі погляди. Хоча його твори, зокрема “Біла гвардія”, містять висловлювання, які сприймаються як зневажливі щодо українства та української мови, директорка Музею Булгакова Людмила Губіанурі нагадує про інші фрагменти, що розкривають іншу перспективу. Зокрема, цитуються уривки, де описуються українські вчителі, семінаристи та прапорщики, які “всі люблять Україну чарівну, уявну, без панів, без офіцерів-москалів”. Так само звертається увага на висловлювання про Симона Петлюру, де він постає як символ “люті”, “помсти” та “надій вірних синів України, що ненавидять Москву”.

Однак, голова Українського інституту національної пам’яті у 2019–2024 роках Антон Дробович зазначає, що антиукраїнські випади Булгакова не були випадковими, а становили його “заманіфестовану позицію”. Він наголошує на системності цього ставлення, підкріпленого листуваннями та щоденниками письменника.

Натомість, постать авіаконструктора Ігоря Сікорського, чий внесок у світову авіацію є беззаперечним, викликає менше застережень. Хоча Сікорський називав себе росіянином, стверджуючи, що українці є “інтегральною частиною Росії”, його прихильність до Києва та київського коріння неодноразово підкреслювалася. Схожа ситуація з Володимиром Вернадським. Його погляди на українську державність, зокрема, неприяття ідеї незалежності України та побоювання розпаду Росії, викликають дискусії. Однак, його роль як вченого світового рівня, засновника Національної академії наук, також є беззаперечною.

Деколонізація: вибірковий підхід?

Експерти наголошують, що декомунізація та дерусифікація не можуть бути лінійними процесами. Вибір постатей для вшанування, як от ввічнення Ігоря Сікорського, пов’язаний з його внеском у світову науку та техніку, а також з тим, що його ім’я намагаються привласнити росіяни. Щодо Вернадського, то, попри його “малоросійські” погляди, його статус як видатного вченого та засновника Академії наук робить його знаковою постаттю.

Виникає питання про інклюзивність української національної пам’яті: чи слід виключати тих, хто не повністю відповідає ідеалізованому образу патріота, чи навпаки, розширювати її на якомога більшу кількість постатей, що можуть її посилити.

На тлі цих дискусій, з’являються ініціативи, такі як пропозиція вшанувати Агатангела Кримського, який, на думку Тиміша Мартиненка-Кушлянського, зробив значно більший внесок у створення Академії наук, ніж Вернадський. Водночас, останнім часом виникають і більш суперечливі випадки, як-от встановлення пам’ятника Анні Ахматовій, зведення якого, за словами експертів, було здійснено “на російські гроші” з метою “розмивати українську ідентичність”.

Деколонізація — це складний процес, який вимагає глибокого аналізу, виваженості та постійного пошуку балансу між минулим і сьогоденням, між національною ідентичністю та інтеграцією в світовий контекст.