Артем Чапай: Митець говорить те, що дипломат не може.
Культурна дипломатія: як українські митці говорять зі світом про війну
Артем Чапай, письменник і військовослужбовець, поділився своїми роздумами про роль митців у міжнародній комунікації, зокрема, на прикладі власного досвіду. Він наголосив, що митці, завдяки своїй здатності говорити з різними аудиторіями різними мовами та з різних позицій, стають важливим інструментом культурної дипломатії.
«Кожен митець говорить по-різному. І кожен митець говорить по-різному для різних аудиторій», — підкреслив Чапай. Він пояснив, що його книга «Не народжені для війни», написана за три тижні, не є пропагандистською, а містить критику українського суспільства. Саме така відвертість, на його думку, дозволяє митцям бути переконливими за кордоном.
Для французької аудиторії книга вийшла під назвою «Звичайні люди не носять кулеметів» і містила паралелі з французьким опором під час нацистської окупації. В Італії ж Чапай говорив про шок перших днів повномасштабного вторгнення, використовуючи знайомі італійцям рядки з пісні «Bella Ciao» про «раптового загарбника».
Письменник зазначив, що за кордоном він позиціонує себе як «умовний європейський лівий чи соціал-демократ», як пацифіст, який взяв до рук зброю, а також з антиколоніальної перспективи, спираючись на переклади Едварда Саїда. Така багаторівневість дозволяє знаходити спільну мову з різними слухачами.
Багатогранність голосів: від християнських мотивів до емоційного впливу
Чапай навів приклади інших українських митців, які також ефективно представляють Україну. Артур Дронь, наприклад, говорить про боротьбу з позиції християнина. Павло Казарін, хоч і оперує аналітичними аргументами, вміє справляти сильний емоційний вплив. Особливо вражає, за словами Чапая, приклад Ярини Чорногуз – матері, яка робить вибір на користь боротьби, що спонукає іноземців до роздумів про особисті мотиви українців.
«Звісно як людина в Збройних силах України, я упереджений. Вважаю, перш за все, це мають бути ті, хто обрав боротися», — наголосив Чапай, виділяючи режисерку Олену Апчел та письменницю Катерину Зарембо, які можуть розповісти про цей вибір з точки зору жінки.
“Тепла ванна” чи “спаринг”: різниця культурної дипломатії у світі
Досвід культурної дипломатії, за спостереженнями Чапая, відрізняється залежно від країни. Він розділив країни на дві категорії: ті, де митці потрапляють у «теплу ванну» – де їх і так розуміють і підтримують, як, наприклад, у Нідерландах, що є одним із постійних союзників України.
Іншу категорію він назвав «спарингом», де доводиться відповідати на складні запитання та розвіювати сумніви. Саме тут важлива роль митця, який не є прямим представником держави і може дозволити собі критикувати власну країну. Наприклад, відповідаючи на питання про корупцію, митець може визнати проблеми, але при цьому поставити під сумнів і ситуацію в країні співрозмовника.
«Як митець, я не замінюю професійного дипломата. Залежно від аудиторії, можу собі дозволити, більшу або меншу різкість», — зазначив Чапай, наводячи приклад нагадування про бажання українців не стати «народом без своєї країни» на кшталт євреїв до Другої світової війни, щоб уникнути ставлення до них як до чужинців.
Тягар репрезентації та проактивна позиція
Письменник наголосив на подвійній ролі митця: з одного боку, це більша свобода висловлювання, з іншого – «тягар репрезентації», коли тебе сприймають як представника народу. Це змушує ретельно зважувати кожне слово.
«Ми повинні займати проактивну позицію в питанні “Чому продовжуємо боротися?”», — закликав Чапай, особливо актуалізуючи це питання з наближенням п’ятої річниці повномасштабного вторгнення. Він вважає, що українцям слід самостійно піднімати питання «Чому ми боремося? Чому ми продовжуємо боротися? Чому ми не можемо здатися?» замість того, щоб відповідати на запитання про можливість здачі.
Свою особисту мотивацію до боротьби він пояснює не абстрактним майбутнім, а усвідомленням того, що «для мене особисто та для моєї сімʼї боротися краще вже зараз».
