Прощання з Миколою Карпюком: Київ прощається зі співзасновником УНА-УНСО

Микола Карпюк: Життя, присвячене боротьбі, завершилося на Запорізькому напрямку

Україна втратила одного зі своїх найвідданіших синів. Микола Карпюк, легендарний боєць, громадський діяч та колишній політв’язень, загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Його смерть стала несподіваною і болючою звісткою для багатьох, хто знав і поважав цю незламну постать.

За словами журналістки Наталії Чангулі, яка багато років знала Карпюка, він загинув у бою разом із двома побратимами зі свого підрозділу. Попри свій вік, досвід пережитих воєн, тривале ув’язнення та полон, Микола Карпюк не зламався. Він прагнув повернутися на фронт, аби й далі захищати свою Батьківщину. “Жив як вікінг і загинув як вікінг”, – з болем і гордістю згадує його Чангулі.

Про трагічну звістку 20 вересня повідомили у соціальних мережах політик Артур Палатний, громадський діяч Юрій Гончаренко та колишній заступник голови СБУ Віктор Ягун. Хоча деталі обставин загибелі наразі не розголошуються, одне зрозуміло – Микола Карпюк віддав своє життя за Україну, як і завжди це робив.

Спогади про земний шлях та боротьбу

На Рівненщині, у рідному селі Великий Житин, Миколу Карпюка чекав його однокласник Анатолій. Востаннє вони спілкувалися телефоном у липні. Карпюк планував приїхати, щоб разом упорядкувати могилу діда, але доля розпорядилася інакше. Ця зустріч, що мала стати символом повернення до коріння, так і не відбулася.

Серед тих, хто прийшов попрощатися з героєм, був і журналіст Роман Сущенко, колишній політв’язень Кремля. Їхні шляхи перетнулися у 2019 році, коли обох звільнили з російського ув’язнення. Після звільнення Сущенко та інші колишні політв’язні підтримували зв’язок із Карпюком, бачачи в ньому взірець незламності. Саме вони ініціювали петицію про присвоєння Миколі Карпюку звання Героя України посмертно, яку опублікували на сайті Президента.

Микола Карпюк народився 21 травня 1964 року. Після школи він здобув робітничу спеціальність токаря на рівненському заводі «Газотрон». Строкову службу в армії пройшов у 1982-1984 роках. Пізніше працював на різних підприємствах, а також спробував себе у журналістиці, працюючи в газеті «Наша справа».

Його громадська діяльність була надзвичайно активною. Карпюк очолював рівненський осередок Української національної асамблеї та був одним із лідерів руху УНА-УНСО. Активна громадянська позиція неодноразово призводила до переслідувань. У 2000-2001 роках його засудили до 4,5 року ув’язнення за участь в акції «Україна без Кучми». Європейський суд з прав людини пізніше визнав порушення його прав під час розгляду справи та присудив йому компенсацію.

Найважчим випробуванням стало затримання у березні 2014 року під час в’їзду до Росії. У 2016 році російський суд засудив Миколу Карпюка до 22,5 року позбавлення волі за сфабрикованими звинуваченнями, пов’язаними з першою чеченською війною. Сам Карпюк категорично заперечував свою участь у тих подіях, а правозахисний центр «Меморіал» визнав його та Станіслава Клиха політичними в’язнями. Лише у вересні 2019 року, в результаті обміну утримуваними особами, Микола Карпюк повернувся до України.

З початком повномасштабного вторгнення Росії, незважаючи на пережиті поневіряння, він без вагань приєднався до лав Сил оборони України, продемонструвавши виняткову відданість своїй країні. Його життя стало яскравим прикладом боротьби за українську незалежність, жертовності та незламного духу.