Скарби під ногами: які історичні реліквії досі знаходять у лісах та на городах Київщини
Якщо ви думаєте, що ліси навколо Ірпеня, Боярки чи Вишгорода — це просто дерева та місця для недільних шашликів, то запитайте про це краєзнавців. Для них земля Київської області — як старий горище, де кожна епоха залишила по собі купу речей. Останнім часом у регіоні справжній бум на випадкові історичні знахідки. Будує людина дачу десь під Фастовом, починає копати котлован — і оп, під лопатою брязкає срібний полковий знак початку минулого століття або бойова медаль.
Звідки в наших лісах стільки мілітарії?
Київщина віками була епіцентром військових подій. Наприклад, до 1917 року в самому Києві та навколишніх містечках стояли величезні гарнізони — той же 165-й піхотний Луцький полк чи дивізійні артилерійські бригади. Офіцери тоді носили дуже красиві, складні за архітектурою нагрудні знаки. Їх робили зі срібла, бронзи, покривали гарячою емаллю. Зараз знайти такий знак у рідній патині — це як витягнути щасливий квиток.
Але справжній ексклюзив — це речі часів УНР або Гетьманату Павла Скоропадського. Ці держави існували лічені місяці, нагород та кокард випустили мізерну кількість. Тому кожна така знахідка на Житомирському чи Чернігівському напрямку викликає серед істориків легкий шок. Ну і не забуваємо про банальні пам’ятні жетони. Солдати часто носили їх як брелоки на ланцюжках для кишенькових годинників, а потім губили під час маршів або облаштування бліндажів.
Драми, закатані в бляшанки
Звідки взагалі в землі стільки нагород? Вони ж не просто випадали з кишень. Найчастіше це сліди родинних трагедій. Уявіть тридцяті роки, період розкуркулення або пізніше — прихід німців. Зберігати в хаті ордени старої армії або знаки з «неправильною» символікою було прямою дорогою в заслання чи під розстріл.
Люди викручувалися як могли. Колишні солдати та офіцери замотували свої реліквії в промаслене шмаття, ховали в залізні коробки з-під чаю чи тютюну і закопували в саду під корчами або несли в найближчу лісосмугу. Багато хто з тих господарів згинув у таборах або не повернувся з фронту. А бляшанки так і залишилися лежати в корінні дерев, чекаючи на свій час більше ста років.
Як не «вбити» знахідку побутовою хімією
Перше, що хочеться зробити, коли знаходиш стару монету чи орден — відтерти її до блиску. І ось тут зазвичай стається катастрофа. Народ починає заливати срібло лимонною кислотою, шкребти содою чи мити жорсткими щітками. Результат — «вбитий» артефакт, який втрачає до 70% своєї колекційної цінності. Навіть брудний «копний» антикваріат має свою рідну патину, яку може правильно законсервувати лише професійний реставратор.
Плюс, без досвіду і спеціальних каталогів ви ніколи не відрізните масовий чекан від рідкісного різновиду штампу, який коштує тисячі гривень. З такими речами краще одразу йти до тих, хто на цьому зуби з’їв. Якщо вам у руки потрапило щось подібне, логічніше спочатку виконати оцінку бойових нагород у фахівців. Експерти подивляться на стан металу, звірять серійні номери з архівами й скажуть реальну ринкову вартість предмета, щоб ви випадково не віддали унікальну історичну річ за безцінь.
Взагалі, кожна така залізяка з лісу — це не про гроші. Це живий шматок нашої місцевої історії, який якимось дивом долежав до наших днів і не згнив.
