Чи зміниться Бессарабка? Історія заміни Леніна: нове обличчя столиці.

Київ прощається з радянським минулим: Бессарабська площа готується до нової ери, а Мазепа чекає свого місця

Президент Володимир Зеленський, відкриваючи 28 червня погруддя гетьмана Івана Мазепи на території Києво-Печерської лаври, заявив: “Вважаю, що ідеальне місце для Мазепи існує. Існує з грудня 2013 року на бульварі Шевченка. […] І там, де Ленін впав, міцно стоятиме Мазепа”. Ці слова звучать як фінальний акорд тривалої історії битви за символічний простір української столиці, де колись домінували радянські ідоли.

Від царських часів до Ленінопаду: еволюція окраси бульвару Шевченка

Бульвар Шевченка, тоді відомий як Бібіковський, до Жовтневого перевороту 1917 року не прикрашали монументи. Історичні світлини початку XX століття свідчать про відсутність будь-яких пам’ятників. Натомість, на початку бульвару, ближче до Бессарабської площі, зафіксовані торговельні кіоски та рекламні тумби.

Трагічні події Другої світової війни змінили цей мирний ландшафт. Частина бульвару, прилегла до Бессарабки, стала місцем масових страт: спочатку за часів нацистської окупації, а згодом — після відновлення радянської влади. Коли шибениці прибрали, на бульварі з’явився пам’ятник Леніну. Спочатку тимчасовий, створений московським скульптором Сергієм Меркуровим у 1938 році для радянського павільйону на Всесвітній виставці в Нью-Йорку. Лише у 1946 році його вирішили тимчасово розмістити в Києві, де він простояв до грудня 2013 року, доки не був демонтований під час Євромайдану.

На протилежному кінці бульвару, у 1954 році, з нагоди 300-річчя Переяславської ради, було споруджено пам’ятник Миколі Щорсу верхи на коні. Цей монумент замінив пам’ятник графу Бобринському, підприємцю і меценату, який простояв з 1872 року до 1926-го, коли був демонтований більшовиками.

Головний київський пам’ятник Леніну, що стояв на майдані Незалежності, був демонтований у 1991 році. Проте, “бессарабський Ілліч” протримався ще 22 роки. 8 грудня 2013 року, розбитий натовпом, він був розтягнутий на сувеніри, залишивши по собі лише постамент з лабрадориту.

Постамент Леніна: від символу режиму до платформи для мистецьких експериментів

Постамент, який Київрада постановила демонтувати у 2024 році, понад десять років слугував несподіваним майданчиком для різноманітних мистецько-політичних акцій. Його використовували для розміщення “золотого унітазу”, що символічно звертався до Віктора Януковича, а також для інсталяцій із пластикових манекенів, портретів видатних особистостей, квіткових композицій та сучасних скульптур. Це свідчить про трансформацію простору, позбавленого радянської ідеології, в мультикультурний та дискусійний майданчик.

Ідея фонтану: спроба “очистити” негативну енергетику чи комерційна ініціатива?

У 2022 році міський голова Віталій Кличко висловив бажання бачити біля Бессарабської площі “красивий фонтан”, мотивуючи це “негативною енергетикою” місця, де колись стояла шибениця, а згодом — пам’ятник Леніну. Історики, однак, ставлять під сумнів значущість такого аргументу, наголошуючи на культурній спадщині та необхідності вшанування видатних українців.

Ідею фонтану активно підтримала компанія “Фармак”, яка, у зв’язку зі своїм 100-річним ювілеєм у 2025 році, запропонувала взяти на себе всі витрати з благоустрою скверу та встановлення фонтану. Це викликає питання щодо справжніх мотивів цієї “низової приватної ініціативи” та її впливу на подальші рішення міської влади.

Мазепа: проєкт, що чекає на своє втілення

Питання встановлення пам’ятника Івану Мазепі на Бессарабській площі обговорюється вже давно. Існує проєкт шестиметрового монумента авторства Анатолія Куща, переможця конкурсу 2009 року, який передбачає композицію з Мазепи верхи на коні, прапороносців та гармашів. Проте, реалізація цього проєкту стикається з низкою перешкод, зокрема, через зміни локації та необхідність нового конкурсу.

Директор лаврського заповідника Максим Остапенко зазначає, що нинішнє погруддя Мазепи, відкрите Зеленським, відповідає контексту Лаври, тоді як кінний монумент був би недоречним. Цікавим є паралельне питання скульптора Анатолія Куща щодо можливості перенесення його пам’ятника Петлюрі до Києва, можливо, на місце демонтованого Щорса, що підкреслює гостру потребу Києва в гідному вшануванні своїх національних героїв.

Таким чином, історія з радянськими пам’ятниками та їх заміною на монументи українським діячам продовжує розгортатися, відображаючи прагнення українського суспільства до переосмислення минулого та утвердження власної національної ідентичності.