Зірка Миколи: Пам’яті молодшого сержанта Коробенка

Герой, на якому тримається світ: Прощання з Миколою Коробенком

Київщина провела в останню путь молодшого сержанта Миколу Коробенка, який загинув, захищаючи Україну, біля Катеринівки на Донеччині. Понад півтора року родина жила в невідомості, стискаючи кулаки в надії та болю – доки не прийшло офіційне підтвердження. Воїну було 48 років, і він до останнього подиху залишався вірним своєму обов’язку.

Микола Коробенко народився 1 травня 1976 року в селі Зорівка. Він виріс у родині простих трудівників, де змалку виховували повагу до рідної землі, праці та людей. Шкільні роки минули в Кадомській школі та середній школі села Бурти. Після отримання професії столяра в Ржищівському ПТУ №14, Микола здобував досвід, працюючи на різних підприємствах: цукровому заводі, в компанії «Кагма», сільськогосподарських господарствах та на виробництві з переробки меду.

Односельчани згадують Миколу як людину надзвичайної доброти та щирості. Він не гнався за славою чи високими посадами, але завжди був готовий прийти на допомогу. Його цінували за спокій, доброзичливість і безвідмовність. Він умів вислухати, підтримати, ніколи не тримав зла. Особливою гордістю воїна був його син Артем, якому Микола присвячував всю свою батьківську любов і турботу.

Шлях воїна: від першої війни до останнього бою

Коли Україна потребувала захисту, Микола Коробенко не залишився осторонь. У 2015-2016 роках він проходив службу в складі 130-го окремого розвідувального батальйону, беручи участь в антитерористичній операції на сході України. За свій внесок у захист держави він отримав статус учасника бойових дій. Тяжка контузія, отримана під час тієї служби, залишила глибокий відбиток на його долі, проте не зламала духу.

9 вересня 2024 року, попри все, Микола знову став на захист Батьківщини. Він служив гранатометником 3-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу 6-го десантно-штурмового батальйону військової частини А0224.

30 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Катеринівка на Донеччині, зв’язок з воїном обірвався. Родина отримала страшне звістку – зник безвісти. Понад півтора року рідні жили в невідомості, поєднуючи біль з надією. Лише 5 червня 2026 року надійшло офіційне підтвердження, що молодший сержант Микола Коробенко загинув.

Прощання з Героєм відбулося 16 червня 2026 року у рідному селі Кадомка, у храмі Святого Миколи Чудотворця. Після панахиди, яку відслужив благочинний отець Юрій Литвин, жалобний кортеж вирушив до Зорівки. Там, біля рідної хати, односельці востаннє вклонилися Миколі Коробенку, а потім провівши його до сільського цвинтаря, де Герой знайшов вічний спочинок.

Міський голова Кагарлика Олександр Панюта, звертаючись до присутніх, зазначив: «Сьогодні Микола повертається додому. Повертається не так, як мріяли рідні, не так, як чекало його село. Але повертається Героєм – на щиті. Не дочекалися свого сина батьки, які вже відійшли у вічність. Осиротіла сестра. Осиротів син. Осиротіло рідне село, яке знало його добрим і щирим чоловіком. У скорботі вся велика громада Кагарличчини».

Староста Кадомського старостинського округу Наталія Савченко поділилася теплими спогадами: «Мабуть, немає такої сім’ї в Зорівці, де б він не допоміг. Хто б до нього не звертався, з яким проханням – він завжди приходив на допомогу… На перший погляд, звичайна людина, простий трудівник. Але як прийшла війна на нашу землю, то він, не задумуючись, став на захист нашої Батьківщини. На таких людях, як Коля, і тримається наш світ… Недаремно кажуть, що важкі часи породжують сильних людей, а сильні люди створюють добре майбутнє».

Вічна слава і пам’ять Воїну!